«Ні цвяха, ні жезла!» - Так звучить старе водійське напуття. Загалом- то , ніхто не застрахований ні від першого, ні від другого. І те й інше здатне принести водієві масу проблем. Але якщо зустріч з «жезлом» , а точніше - з його володарем, може обернутися непередбачуваними наслідками, то наїзд на цвях , або що-небудь подібне, як правило, має один результат - необхідно зупинятися на узбіччі і ставити запаску.
Процес заміни колеса без підйомника і пневмоінструменту вже саме по собі заняття досить неприємне, особливо в дощ або при зимовому морозі: бруд, холод, вітер ... А тут ще колісні болти (або гайки) абсолютно не бажають відкручуватися. Злий, замурзаний і втомлений водій вантажівки в 9 випадках з десяти вдається до старої перевіреної методики «за допомогою лома і такої-то матері» : на балонний ключ накладається труба подовша, раз -два- три ... І далі як пощастить. Може бути , гайка «піде» , а може і шпилька лопне. Так чому ж це відбувається, і така, здавалося б, елементарна задача , як відкрутити кілька гайок, перетворюється на подвиг Геракла ?
Першопричина «закисання» будь-якого різьового з'єднання полягає в його конструктивних особливостях. Справа в тому, що вершини витків виконуються «усіченими» , в результаті чого в парі болт - гайка (або шпилька - гайка ) утворюється спіральна порожнина, в яку безперешкодно потрапляє волога з навколишнього середовища. Ну а далі цілком закономірно розвивається корозія, намертво запечатуючи іржею різьблення.
Найпоширенішим способом боротьби з такою неприємністю, безумовно, можна назвати застосування різних «рідких ключів» . Однак, для повного проникнення рідини по всій довжині витків потрібен значний час (до декількох годин), а у разі необхідності заміни колеса така втрата часу неприпустима.
Другий варіант - збільшити навантаження на рукоятку балонного ключа, упершись в нього ногою. Але це рішення загрожує зламаною шпилькою або «злизаними» гранями гайки, тому що, як правило, в такому випадку навантаження прикладається різкими ривками.
Менш ризиковано рішення наростити рукоятку баллонною трубою, збільшивши тим самим прикладений крутний момент, хоча краще вивчити каталоги автозапчастин, щоб знайти більш підходящий інструмент. Але, по-перше, не завжди під рукою виявиться підходящий обрізок труби, а по-друге , нерідко при такій «конструкції» водії намагаються зірвати закислого гайку різкими ривками. Наслідки, загалом, такі ж, як і в другому варіанті.
Ну і «останній шанс » : погріти паяльною лампою. Тільки цей інструмент вже давно зник з арсеналу середньостатистичного автолюбителя, та й при надмірній старанності можна запросто перегріти метал, що призведе до його відпуску.
Але якщо є проблема, то рано чи пізно з'явиться рішення: ручний гайковерт . Цей, досить незвичний поки ще для нас інструмент, фактично являє собою планетарний редуктор, що складається з декількох планетарних передач з'єднаних між собою, із загальним передавальним числом 1:58 , тобто прикладена до його рукоятці зусилля збільшується в 58 разів. Природно такий вихідний крутний момент вимагає значну величину твердості елементів передачі , яка складає 42-44 HRC.
Застосування ручного гайковерта не вимагає яких-небудь складних дій. На приєднувальний квадрат 1 " встановлюється головка відповідного розміру, спеціальний упор встановлюється в виштамповку колісного диска, і можна крутити рукоятку, не побоюючись зламати шпильку , тому що незважаючи на значну величину крутного моменту на виході, він прикладається до гайки порівняно рівномірно (без ривків).
Зручність транспортування та зберігання гайковерта забезпечує спеціальний кейс, який необхідний не стільки через ваги інструменту (сам гайковерт важить трохи більше 1,5 кг) , скільки через необхідність забезпечити компактне зберігання його частин: крім безпосередньо гайковерта в комплект входять дві головки 32 і 33 мм, рукоятка і подовжувач.
Як такий, інструмент розрахований на застосування на вантажному транспорті , однак при бажанні окремо можна придбати головки відповідних розмірів і застосовувати вже на легкових автомашинах .
***
